Виготовлення стрітенської свічкитрадиційним способом та вірування, з нею пов'язані.

Виготовлення стрітенської свічки традиційним способом та вірування, з нею пов'язані. Записано у селах Березнівського та Рокитнівського району Рівненської області у 2018 р. Знімали Панкова Анастасія і Нагорнюк Олексій Стрітення – напевно, найперше з весняних свят українців. Цей день був і подекуди дотепер залишається дуже важливим у календарному колі, адже сьогодні зустрічаються зима із літом. Як розказують жителі с. Білка: «До Стрічення співають колядки, а вже на Стрічення зустрічають весну і в цей день починають співати веснянки аж до Трійці. В цей день тут співали пісню: «Ой ти зимо наша біла, як ти нам надоїла. Зимували – не співали, да все весну дожидали. Ой ти весно наша красна, поставила на печі кросна. На припечку цівки сукала, та й на піч подавала». Як самі пояснюють, що кінчається Стрічення, кінчають співать колядки, то значить, що вже зовсім закінчилися різдвяні свята і можна було прясти і ткати, одягати всіх. Стрітення часто ще називають Громницями, але чому? Цього дня святять воду і свічки, які, за віруваннями, оберігають оселю від грому і блискавок. В одній з перших експедицій, побачивши свічку на покуті у чашечці з пшеницею і запитавши, що це за свічка, почула від молоденької жіночки: «Та це ж Громничка, свячена на Стрітення, якщо гримить і блискає, я запалюю її…». Ще наївніше запитала жінку, чи вірить вона у це, на що отримала відповідь: «Дитино, як не вірити, у мене вже хата три рази горіла від блискавки! Мої бабуся і мама тримали таку свічку в хаті, а я якось перестала те робити, але тепер завжди тримаю стрітенську свічку на покуті». Справді, пожежі колись були дуже небезпечними, зважаючи, що хати та господарські будівлі були дерев’яними, стріхи – очеретяними. Проте, за тим, як саме горить ця свічка, ворожили і на погоду – якщо в цей день свічки тріщали, а особливо під час служби у церкві, то погоду влітку буде з бурями та зливами. Якщо така свічка тріщала у хаті, це значило, що є щось «нечисте», і громничка очищує житло. З цією ж метою громничку несли зі служби запаленою, щоб не загасла, до хати, обходячи подвір’я з нею, кожну господарську будівлю, а особливо – хату. Над усіма дверима і над сволоком випалювали нею хрестики, часом в одному й тому ж місці, а часом – в різних, так, що часом по кількості цих хрестиків можна було порахувати скільки років хаті. Найкращою та найсильнішою, звичайно, була та свічка, яка робилася власноруч. Для цього брали віск, розкришували мокрим ножем і вже подрібнений віск складали у мисочку з теплою водою, не окропом, бо розплавиться, треба, аби віск лише розм’як. Тоді виминали його добре – щоб води не було, бо тріщатиме і качали свічку, розрізали до половини, вставляли гніт і швидко закачували, поки свічка тепла і м’яка. Подекуди, зокрема на півночі Рівненщини, до такої свічки примотують пасма льону і закручують червоною ниткою, стрічкою. Саме цей льон допомагає, як кажуть, від багатьох хвороб, особливо рожі (бешихи), головного болю та інших. Для цього льон розділяють на 9 купок, скручуючи кружальцем, кладуть на хворе місце червону тканину, зверху льняну, потім ось ці кружальця і підпалюють. Червона нитка зі стрітенської свічки теж наділяється особливою силою: як оберіг та засіб від болю – так, руку, чи ногу, яка болить, перев’язують цією ниткою. Як зазначають мешканці села Князівка Березнівського р-ну Рівненської області, найсильнішою була Стрітенська свічка, освячувана 9 років поспіль, водночас тут її робили доволі великою – високою й широкою. Хоча свічки святили багато разів у рік – записано багато повір’їв, пов’язаних і зі страсною свічкою, і маковійською, і спасівською, і різдвяною, але саме стрітенську завжду вирізняли, особливо прикрашали, якщо не льоном, то стрічками, кольоровими нитками, за словами інформантів – «вона значна». За погодою в цей день також ворожили, яким буде наступний рік та врожай – якщо уже починало капати зі стріх,та ще й добре – то весна прийде швидко, а поля гарно вродять цьогоріч.