А що, якби Україна поставила ТАКІ пам’ятники полякам?

Чи може пам’ять вбивати майбутнє? 🇵🇱🇺🇦 Поки Україна веде війну за виживання, у польському містечку Домостава відкривають пам’ятник, який шокує своєю жорстокістю. Чому замість скорботи ми бачимо трансляцію ненависті? І як події 1943 року перетворилися на «другий фронт» проти України? У цьому відео на CoggiCon розбираємо: 🔹 Садистська естетика: Чому новий польський монумент більше схожий на знаряддя тортур, ніж на знак пам'яті? 🔹 Фейк довжиною у століття: Як фото дітей психічно хворої жінки з 1923 року стало головним «доказом» Волинської трагедії. 🔹 Крадіжка болю: Чому польська політика пам’яті ігнорує імена жертв, фокусуючись лише на афектах і люті. 🔹 Геополітика на кістках: Кому вигідно реанімувати привиди минулого саме зараз і чому це не про історію, а про реваншизм. Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:    / @coggicon   00:00 — Меморіалізація як символ українофобства (пам'ятник у Домоставі). 01:41 — Історія пам'ятника та демонізація УПА 02:46 — Фейкова пам'ять: хто така Маріана Долінська 05:54 — Як фейкова пам'ять «краде адресу болю» та підміняє об'єкти. 07:11 — Монумент в Домоставі (автор Анджей Пітинський) та його садистська естетика. 09:18 — Симптоматична неадекватність символізації 10:28 — Пам'ятник дітям у Харкові (жалоба) vs пам'ятник у Домоставі (ненависть). 13:36 — П'ять емоційних ефектів польських монументів 15:58 — Поняття «колективного тіла нації» та притягування болів усієї історії до Волині. 18:49 — Реактуалізація гніву як інструмент політичної помсти та «другий фронт». 22:17 — Гіпотетична «гра вдвох»: Як могли б виглядати українські пам'ятники жертвам польських злочинів (Береза Картуська, Верецький перевал). 24:46 — Чому Україна не боїться власного сорому, на відміну від польського реваншизму.