«Мамо, не вдягай свою фуфайку з депо. А краще взагалі не приходь. Там будуть заможні люди»...

«Теща в нас вахтерка — на прохідній сидить!» — Вадим підняв келих на своєму дні народження, і весь стіл засміявся. Голосніше за всіх сміялась Галинина донька Діана. — Мамо, піднімайте келих! Як шлагбаум — за командою! Галина підняла склянку з мінералкою і випила до дна. — Здоров'я тобі, Вадиме. І розуму. Знову засміялись. Подумали, що вона жартує. Через пів години Галина пішла до гардероба по хустку. Двері на терасу були прочинені. Вадим курив там із приятелем. — Яка оренда? Одинадцятий місяць не плачу. 148 000 набігло. — І власник мовчить? — Власник — якийсь дід у селі. Потерпить. А помре — у спадкоємців те приміщення за копійки викуплю. Галина смикнула хустку з гачка. Гачок дзенькнув об стіну. Зять говорив про приміщення на Михайлівській. Колись там було кравецьке ательє її покійного брата Миколи. І єдиною спадкоємицею Миколи була вона.