—Що він тут робить? Хто його запросив? — крикнула Світлана, побачивши колишнього з квітами ...

Ресторан гудів десятками голосів, офіціанти проносили таці з шампанським між столами, і саме в цю мить, коли батько підняв тост за молодих, у дверях зали з'явився чоловік із букетом білих троянд. Світлана впізнала його раніше, ніж встигла злякатись, — Віктор, у костюмі, якого вона на ньому ніколи не бачила, з квітами, які тримав так само незграбно, як тримав усе, що не було інструментом чи кермом. — Ви його запросили? — тихо запитала Світлана батька, коли той сів назад, усе ще усміхаючись гостям. — А чого б ні, — відповів батько, не дивлячись на неї. — Він найкращий хлопець з усіх, кого ти приводила в дім. Рано чи пізно ти й сама це зрозумієш, доню. Мати поруч кивнула, не приховуючи погляду в бік нареченого. Іван, що сидів по праву руку від Світлани, нервово поправив пасмо волосся. — Це що взагалі таке? — процідив він, не повертаючи голови.