Кам'яна Плита

Сьогодення вимагає від кожного з нас шукати свої способи триматися, не ламатися і знаходити точку опори. Для мене таким порятунком стала поезія — реакція на все, що відбувається довкола і всередині. А завдяки сучасним технологіям та штучному інтелекту ці рими тепер не просто залишаються у нотатках, а перетворюються на повноцінні пісні, якими можна поділитися зі світом. Третій трек у концептуальному альбомі «Тіні на стіні». «Кам'яна плита» (#3): Рефлексія на тривожні воєнні будні, розлуку з рідними, відліки секунд під звуки вибухів та болісне усвідомлення цінності кожної прожитої миті. Кам'яна Плита SUNO_AI, Shadow Тіні на стіні #3 Один, два, болить голова. Три, чотири, хочеться миру. П'ять, шість, безсильна злість. Сім, вісім, не чую пісень. Знову рахую, в словах склади. Пальці шукають, на грифі лади. Минають хвилини, минають дні, мій світ зупинився на миті одній. Рідних бачу лиш у вісні, Я один, і вони одні. Літають ракети, палають міста, а я сиджу, і рахую до ста. Плине час ніби вода, а у кінці лиш кам'яна плита. Запалена свічка мерехтить, тепер я ціную кожну мить. Віск стікає ніби сльоза, а за вікном гримить не гроза. Танцюють тіні на стіні, країна палає у вогні. Минають хвилини, минають дні, мій світ зупинився на миті одній. Рідних бачу лиш у вісні, я один, й вони одні. Літають ракети, палають міста, а я сиджу, і рахую до ста. Плине час ніби вода, а у кінці лиш кам'яна плита. У грудях живе панічний страх, і сльози постійно на очах. Я хочу тиші, я хочу пісень. Я хочу що небуть, аби не оце. В повітрі триває пекельний двобій... І ось нарешті лунає відбій. Минають хвилини, минають дні, мій світ зупинився на миті одній. Рідних бачу лиш у вісні, я один, й вони одні. Літають ракети, палають міста, а я сиджу, і рахую до ста. Плине час ніби вода, а у кінці лиш кам'яна плита. Плине час... ніби вода...