Остання хата

Остання хата Село, що назву іще має, Село, та хата тут лише одна, Та хата, що село тримає, Село, яке життя вже омина. Залишилась хатина там одна, Серед безкрайнього простору, Сама, стоїть практично вже німа, Одна вона посеред двору. Стара перекосилася вже хвіртка, І тин вже трохи похилився, Доріжка поросла, а на узгірку, Колодязь в землю провалився. Колись широка вулиця села, Там череду корів тоді ганяли, Босонога гасала дітвора, А вечорами там пісень співали. Нічого того... Нічого вже нема, Садки в дворах вишневі повсихали, І вулиця бур'яном поросла, Й місцями верболози обійняли. Трохи далі, туди, до низу, Був там колись ще центр села, Там школа, клуб, два магазини... Тепер нічого й там нема. Залишились лише руїни, Уже померло й там усе життя, Лиш цоколя та голі стіни, Та купи будівельного сміття. А та хатинка ще жива, Там баба з дідом віку доживають, І іноді ще так бува, До двору зрідка гості заїжджають. Діти. Син та дві доньки, Вони своїх дітей вже мають, Приїздять. Знімають туфельки, Й старим батькам допомагають. Зяті та син там перекопують город, Доньки, невістка вимазують у хаті, А внуки бігають, шукаючи пригод, Селом літають мов янголи крилаті. Село тоді мов знову оживає, Наче нічого й страшного не було, На все село дитячий сміх лунає, І згадує, як раніш воно цвіло. День-два село немов живе, А потім знову тихо завмирає, І знову майже неживе, Один лиш вітер цвинтарем гуляє. А дід з бабусею все тут, І звідси їхати не хочуть, Сказали - тут ось, їхній кут, Й вони вже тут своє дотопчуть. Поки вони живі й село живе, І є надія - хтось поверне, І вже в селі, хай зовсім вже нове, Але таки життя воскресне. Шевченко В.М. 12.12.2021 р. Музика і виконання ШІ