"Бідна дівчина" (1886), Михайло Грушевський, оповідання. Слухаємо українське!

   • Михайло Грушевський (1866-1934).   Твори Михайла Грушевського на моєму каналі. Читає Лілія Мироненко. Сьогодні для вас драматичне, психологічне оповідання «Бідна дівчина», про важку долю сільської дівчини, жертви тогочасних суспільних умовностей, зубожіння та безвихідності, Михайла Грушевського - історика, літературознавця, соціолога, публіциста, письменника, організатора науки, політичного, громадського та державного діяча, автора 2000 тисяч праць в галузі української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології, спеціальних історичних дисциплін, які збагатили європейську і національну науку. "Вона оглянулася на своє життя й бачила там не саме одне лихо: побачила вона там кривду, кривду без кінця; вона вже уважала себе не «бідною дівчиною», а скривдженою. Вона тепер гнівалася, відказувала на життя, на людей: чи допомогли вони їй, чи підкріпили, чи привітали, хоч словом ласкавим обізвалися потім, образивши, скривдивши її?… Та не хоче вона й слова їх ласкавого: порубаного слізьми не загоїш!… Вони знищили її й потім нявчать солодко: «бідна дівчина», «бідна дівчина». Скільки разів чула вона се за собою й яка б рада була тепер отсі слова кинути їм, щоб подавились вони ними… І дівчина не кляла, не винуватила людей за своє бідне життя, за людську неправду. Вона брала життя таким, як ішло воно до неї. Вона жила… жила через те, що жилося, що після ночі йшов день, після ранку – вечір, що рот їсти просив, а щоб добути що їсти, треба було бігати цілий день або гнутися над роботою, а набігавшись, треба було спати… Чуже життя, добре та спокійне, не лізло їй у вічі; думки не прирівнювали чужого до власного; вона думала про життя багатих та щасливих так, як думає чоловік про побут бджіл, комах, – і то було її щастя. Якби не се – не стало б у неї й сили жити тим життям бідним та мізерним. Ніякої втіхи, ніякої підпори не було в неї. Ні богів, ні ідеалів вона не знала. Була тільки батьківська наука, мізерна й погана, бо, піддержуючи своєю філософією чоловіка, вона заразом і труїла його помалу; дівчина живилася нею, щиро товкла й терла свої думки, жадання, надії, пила не склянками, а відрами цілющу воду «смиренія» та «послушанія» й терпіла без кінця. Вона вся увійшла в своє сіре, безпросвітне життя й воно хоронило її; усе, що чи ломить, чи красить життя, ставало однаково сірим, недужим, нікчемним… ... кохання її проминуло, ледве з’явившись, зоставивши по собі ще одну болячку на серці" (Із твору).