Шкода, що не міркуємо про небо…/ декламує Тетяна Угніва

Шкода, що не міркуємо про небо. Розмінюючи Слово на слова, турбують нас лише земні потреби, і ними вщерть забита голова. Безцінним часом сплачуємо звично за все, що світ для втіхи нам дає. Земне ж — миттєве, і лиш небесне — вічне. Куди життя вкладаємо своє? А варто в небеса підвести очі — майнуть думки за поглядом очей, і серце, ніби пташка, затріпоче, згадавши про небесний хліб і дім. Ми всі на цій землі — лиш гості тимчасові, і для душі усе тут є чуже. Вона так прагне у небес простори, де вічна насолода й втіха її жде. Тут біль і сльози, радості нечасті, приниження і сором — все гнітить. Там наші всі уявлення про щастя затьмарить вічності єдина мить. Моє найзаповітніше бажання — побачити красу у землі тій. Не буде там війни, хвороб, страждання, лиш мир і радість у Країні мрій. Уже не за горами день останній. Ми перейдемо вічності поріг. Усі про славу збліднуть міркування, бо дійсна слава перевершить їх. Вбрання небесне кожному надінуть, і на бенкеті у Країні тій усі наші найсміливіші надії розвіються, мов бульбашки пусті. На цій землі понять таких немає, і гідних слів немає у людей, щоб описати мить, коли приймає в міцні обійми Бог Своїх дітей.