Назавжди в строю: Жашківщина прощається із Захисником Владиславом Супиком.

Владислав Супик народився 13 лютого 1991 року в Києві. У 1998 році розпочав навчання у школі №296. Після закінчення дев’ятого класу вступив до Київського механіко-технологічного коледжу, який закінчив у 2010 році. Після навчання Владислав працював у різних сферах. Він не боявся жодної роботи, шукав свій шлях, здобував професійний та життєвий досвід. Жив звичайним життям, працював, будував плани, мріяв про майбутнє. Найбільшою радістю у його житті стало народження донечки Вікторії. Останні чотири роки поруч із Владиславом була його кохана Світлана. Разом вони долали труднощі, раділи простим життєвим моментам, підтримували одне одного та мріяли про спільне майбутнє. Та війна внесла свої трагічні корективи. У травні 2025 року Владислава було призвано до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у 1-му окремому штурмовому полку імені Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі», у складі 2-го батальйону безпілотних систем, роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. Владислав сумлінно виконував свої військові обов’язки, брав участь у виконанні бойових завдань, здобував необхідний бойовий досвід. Навесні 2026 року за гідну службу йому було присвоєно військове звання молодшого сержанта та призначено на посаду командира екіпажу. Знання та досвід, які Владислав здобув під час служби, він передавав молодшим військовослужбовцям свого підрозділу, виконуючи обов’язки інструктора. Він допомагав іншим ставати сильнішими та впевненішими, готував їх до виконання складних бойових завдань. 25 липня 2026 року близько 6:50 ранку, виконуючи бойове завдання із захисту України, Владислав загинув. Йому було лише 35 років. За плечима — життя, яке тільки набирало обертів. Попереду — ще стільки планів, мрій, родинних моментів. Він мав побачити, як дорослішає його донька, мав ще багато разів обійняти найдорожчих людей, здійснити задумане, просто жити. Але війна забрала у нього це майбутнє. Владислав віддав найдорожче — своє життя, захищаючи Україну та її людей. Його мужність стала частиною великої боротьби українського народу за свободу, незалежність і право жити у власній державі. Та пам’ять про нього не обмежуватиметься лише датами, військовим званням чи переліком виконаних бойових завдань. Його пам’ятатимуть як сина, батька, коханого, друга і побратима. Як людину, яка сміялася, працювала, любила, мріяла і будувала плани. Як людину, яка у найважчий для країни час не залишилася осторонь. Життя Владислава обірвалося, але його слід залишиться назавжди — у серцях рідних, у пам’яті друзів і побратимів, у житті його донечки та в історії України, яку він захищав до останнього подиху. Поділяють біль утрати з родиною та висловлюють щирі співчуття міський голова Ігор Цибровський, депутатський корпус, виконавчий комітет, апарат виконкому та відділи Жашківської міської ради. Схиляємо голови у скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Захисника. Світла пам’ять Владиславу Супику. Вічна пам’ять Захиснику України. Вічна пам’ять Герою.