— Ти здурів?! Навіть розетки викрутив?! — кричала я чоловікові. — Мамо, він же пожартував...

у суботу вранці Яків, з яким Василина прожила 39 років, сидів на табуретці посеред кухні й викручував зі стіни розетку. Він ішов від неї до іншої жінки і забирав усе, що як він сказав «зробив своїми руками». Радіо на підвіконні замовкло на півслові. Холодильник більше не гудів, з морозилки на лінолеум крапала вода. — Якове, ти здурів? Там м'ясо! — М'ясо твоє. А розетка моя. — Він здмухнув пил з викрутки. — Я її ставив? Я. У відрі біля порога вже лежали лампочки з усієї хати, змішувач із ванної і дверний дзвінок. — А совість ти теж своїми руками робив? Бо щось її не видно. Яків не відповів. Василина клацнула вимикачем у коридорі. Нічого. Автомати зі щитка він теж забрав. — У Нонни в КІцмані мене хоч цінують. Він поніс відро до «Таврії» з причепом і вже з машини гукнув на всю вулицю: — Подивимось, як ти без мене! Ти ж лампочку не вкрутиш! Телефон показував 4%. А завтра о 9 донька мала привезти шестирічну Іванку на цілий тиждень — у хату, де зі стін стирчали дроти.