Мама глузувала з моїх страв. Чоловіку платили за сміх. Сестра вимагала мою квартиру. Я всміхнулась

Мама перевернула холодець, який зварила Марта, у відро для сміття просто при гостях. — Таке тільки собаці давати, — сказала Раїса Михайлівна і гримнула порожньою мискою об мийку. Миска була бабусина, емальована, з червоними маками на боці. Ще хвилину тому сусід накладав собі другий шматок. — Мамо, а ваших голубців не лишилось? — Гліб засміявся і простягнув тещі тарілку. — От це я розумію, їжа. А то в нас холодець, як шибка: хоч дивись крізь нього, а їсти нічого. За столом зареготали. Яринка, десятирічна донька Марти, теж хихикнула і озирнулась на тата. Марта поставила на стіл хлібницю. — То в нас собака з претензіями, мамо. Півня не їсть. Ніхто не засміявся. Христина, молодша сестра Марти, гойдала на руках двомісячну донечку і не підводила очей. Її чоловік Юрій налив собі ще чарку. Того дня Глібові виповнилось 44. Марта ще звечора варила холодець так, як варила бабуся: з домашнього півня, 8 годин на малому вогні, щоб вийшов прозорий, як скло.