"За водою" (1884), П.Мирний, І. Білик, повість. Слухаємо українське!

"Не маючи матеріальної змоги продовжувати освіту, Панас Рудченко розумів: лише самоосвіта врятує його світ. Ненаситний до знань юнак самотужки опанував французьку мову, мову передової європейської літератури, а заразом і код спілкування у світських салонах. Книжки він не читав, а ковтав, і не мало значення, якою вони були написані – українською, російською, французькою: Ні, не слава – ота шинкарка п’яна – поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона – оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи. Наче дрібні ластівки, вилітали вони з моєї голови і щебетали голосні пісні про давню давнину, як колись наші діди билися з ворожою силою за правду та волю.- Довбай, довбай, хлопче! – щось стиха нашіптувала мені у вуха доля. – Знай, що дощова крапля і твердий камінь проточує..."