«Боятися треба не мене», — сказала чужа жінка, що три дні стояла біля школи й дивилася на мою онуку…

Після смерті доньки від запалення легень Людмила оформлює опіку над онукою й сама ростить її на зарплату кухарки шкільної їдальні. Та одного дня біля школи з'являється незнайома жінка, а за нею — батько дівчинки, моряк, який десять років не знав про її існування. Невдовзі його мати приходить із юристом, заява лягає до служби у справах дітей, і постає питання про встановлення батьківства та про те, з ким житиме дитина. Історія про бабусине серце, про правду, яку одинадцять років ховали в чужій шафі, і про те, що любові не обов'язково ставати менше, коли її стає більше. Це художня історія. Усі імена, події та збіги вигадані. Наш Телеграм: t.me/zikavizhytteviistorii