— Жанні дарую бабусину квартиру, а тобі, Тетяно, — фартух, — заявила мені мати на Різдво....

— Жанночко, це тобі. Ключі від бабусиної квартири. Тепер вона твоя. На Святвечір, о пів на сьому, Галина Степанівна віддала молодшій доньці коробочку з червоним бантом. Старша, Тетяна, саме несла до столу глечик узвару. Усі дванадцять страв на цьому столі приготувала вона. Жанна заверещала й кинулась матері на шию. Кума Раїса Іванівна заплескала в долоні. — А це тобі, Таню. Мати дістала пакет з фартухом у червоний горошок. — Ти ж у нас на кухні живеш. Нащо тобі квартира? Кума засміялась, Жанна підхопила. Тринадцятирічний Дмитрик, син Тетяни, втупився в тарілку з кутею і перестав жувати. Тетяна забрала фартух і брудні тарілки й понесла на кухню. Фартух повісила на гачок біля плити. — Тітко Раю, — шепотіла Жанна за тонкими дверима. — А другу до весни теж оформимо. — Цить, — кума засміялась. — Не при людях.