«Їдь до мами негайно, бо буде пізно», — кинула незнайомка. Я подумала: навіжена якась. А потім..

Жінка, що продавала насіння на автостанції, сказала Алі в спину: — До мами їдь сьогодні. В суботу пізно буде. Був четвер, 11:40. Аля якраз віддала водієві сумку з бринзою. Вона обернулась, але жінка в сірій хустці вже бігла до автобуса на Шепетівку. Мама взяла слухавку після шостого гудка. — Не їдь, доню. Все добре. Люда тут. І короткі гудки. Брат не відповідав. Автобус до Шепетівки був аж о 19:30. Таксист назвав ціну: 200 кілометрів, 4200. — Їдемо. Це дорожче за всю мою бринзу, але їдемо. О 15:20 таксі зупинилось біля маминих воріт. Під горіхом незнайома жінка в окулярах розкладала папери з печатками. Молода пара тягнула рулетку через город до річки. Брат Борис тримав маму за лікоть. Мама в новій хустці тримала ручку над папером. Борис підвів голову. — Ти не вчасно, сестро. Мама вже все вирішила. І за хату, і за себе.