В ти рати | «Слово о полку Ігоревім» · III.3: текст XII ст. у folk pop

«В ти рати» — третя пісня III частини музичного циклу за мотивами «Слова о полку Ігоревім» / The Tale of Igor’s Campaign. Ця пісня майже вся є згадкою про події, що сталися приблизно за століття до походу Ігоря. «Были вѣчи Трояни, минула лѣта Ярославля, были плъци Олговы, Ольга Святъславличя». Були віки Трояна, минули часи Ярослава Мудрого, потім були походи Олега Святославича. Олег Святославич, дід Ігоря, героя «Слова». Його батько княжив у Чернігові, а потім у Києві. Після його смерті родичі переділили столи: Чернігів отримав дядько Олега Всеволод, а сам Олег залишився без власного князівства. 1078 року він утік до Тьмуторокані. «Ступаетъ въ златъ стремень въ градѣ Тьмутороканѣ». Тьмуторокань стояла біля сучасної Керчі, приблизно за 800 км по прямій від Чернігова. Багате портове місто між степом, морем і Візантією. Така собі Автономна Республіка Тьмуторокань. Там княжив рідний брат Олега Роман. Там же був Борис В’ячеславич, двоюрідний брат Олега. Разом із половцями вони повернулися, розбили Всеволода і зайняли Чернігів. Всеволод покликав брата Ізяслава. З ними прийшли їхні сини, Ярополк і 25-річний Володимир Мономах. Перед битвою Олег запропонував домовлятися: проти війська чотирьох князів їм не вистояти. Борис відповів, що готовий стати проти всіх. 3 жовтня 1078 року на Нежатиній Ниві Борис загинув на початку битви. Йому було близько 22 років. «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе». У пісні я використовую читання «на казанину» замість традиційного «на Канину». За цією спірною реконструкцією, «казанина» пов’язана з «казати», говорити, вихвалятися. «И на казанину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя». Паполома, поховальний саван. Зеленою паполомою могло стати саме поле. У тій же битві загинув Ізяслав, уже з протилежного боку. «Съ тоя же Каялы Святоплъкъ повелѣя отца своего междю угорьскими иноходьцы ко святѣй Софии къ Киеву». У «Слові» син везе тіло батька між угорськими кіньми-інохідцями до Софії. Нежатина Нива тут стає ще однією Каялою: стара княжа катастрофа накладається на поразку Ігоря 1185 року. Олег вижив. Через шістнадцять років, у 1094-му, він знову прийшов по Чернігів. Знову з половцями. Місто тримав Володимир Мономах. «А Владимиръ по вся утра уши закладаше въ Черниговѣ». За одним із тлумачень, «уші» тут, це вушка міських воріт, у які закладали засув. Мономах буквально зачиняє Чернігів перед Олегом. Можлива й гра другим значенням: від Олегових походів уже хоч вуха затуляй. Чернігів Олег зрештою повернув. Але в «Слові» він уже не просто Святославич. «Тогда при Олзѣ Гориславличи сѣяшет ся и растяшеть усобицами». Олег стає Гориславичем. Раніше він «стріли по землі сіяв». Тепер сіються і ростуть усобиці. А поля треба було засівати зерном. Сільське господарство, як і сьогодні, було важливою галуззю економіки. Війна забирала людей із поля, зривала посів і жнива. «Погибашеть жизнь Даждьбожа внука. Въ княжихъ крамолахъ вѣци человѣкомь скратиша сь». «Даждьбожий внук», за поширеним тлумаченням, збірний образ людей Київської держави. Сучасною мовою: через князівські війни скоротилася середня тривалість життя. «Тогда по Рускои земли рѣтко ратаевѣ кикахуть, нъ часто врани граяхуть, трупиа себѣ дѣляче». Ратаї, це орачі, слово споріднене з «орати». «Кикахуть», кричать, підганяють худобу. Орачів на полях чути рідко. Зате ворони «граяхуть», каркають. З цим старим звуконаслідувальним гніздом споріднений і сучасний «грак». Ворони й галиці, галки, постійно супроводжують військо у «Слові». Тут ворони вже ділять трупи. «А галици свою рѣчь говоряхуть, хотять полетѣти на уедие». Галки «говорять свою мову» і збираються летіти на годівлю. «То было въ ты рати и въ ты плъкы». Так було в тих давніх війнах. «А сицеи рати не слышано». А от про таку битву ще не чули. Ігорю тут 34 роки. У похід 1185 року він вирушив лише через три тижні після дня народження. Усе описане вище вже було: Нежатина Нива, загиблий Борис, княжі усобиці, поля без орачів, ворони над трупами. Тепер починається битва Ігоря. Мені ця частина «Слова» трохи нагадує політичний КВН XII століття. Не тому, що війна тут жарт. Просто спосіб говорити знайомий: аудиторія знає персонажів, натяк буває дошкульнішим за пряме звинувачення, прізвисько стає політичним коментарем, а гра слів замінює цілий абзац критики. Через вісім століть ці жарти доводиться пояснювати. Тому попова форма тут мені здається напрочуд доречною: текст ритмічний, злий, дотепний і зовсім не музейний. Music by Dmytro Kozhar #СловоОПолкуІгоревім #DmytroKozhar #TheTaleOfIgorsCampaign