«Не пускай сьогодні сина за кермо!» кинула якась божевільна. Я лише відмахнулась. Але вдома сховала

«Ключі сьогодні синові не давай», — сказала Христині жінка в чорній хустці в черзі аптеки й показала очима на брелок у її руці. Був четвер, 17:40. На кільці з ключами від Христининої «Шевроле» гойдався новенький дерев'яний брелок із випаленим словом «Лиман». Кирило почепив його вранці. Сьогодні її 18-річний син віз хлопців на день народження Арсена, на базу відпочинку під Остром. — А ви мені хто, щоб розпоряджатися? — Христина обернулась так різко, що зачепила ліктем стійку з пластирями. Жінка не відповіла. Поклала на прилавок гроші за валідол і вийшла, не забравши решти. — Не зважайте, — аптекарка покрутила пальцем біля скроні. — То Уляна з базару. Вона після втрати сина всім таке каже. — Втрати сина? Але аптекарка вже рахувала наступному. На ґанку телефон дзенькнув. Писав Кирило: «Мамо, о 19:30 виїжджаю. Я сьогодні тверезий водій, хлопці на мене розраховують». Христина стиснула брелок у кулаці. Дерев'яна дощечка ще пахла свіжою смолою.