Чекіст-поет, розстріляний колегами по службі: пісня «Рідні села» на вірш Фальківський | Загата

Писав про тугу за рідним селом — додому вже не повернувся 💛 Ваша підтримка допомагає записувати нові пісні на вірші українських поетів — станьте спонсором «Загати»:    / @zagataband   ▶ Дивіться також: Почніть знайомство з творчістю Загати:    • Вірний комсомолець, якого вбила власна дер...   💛 Якщо музика відгукнулась — доєднуйтесь до спонсорів каналу і допоможіть нам відкривати нові забуті голоси:    / @zagataband   🎧 Слухати на стрімінгах: YouTube Music:    • Мої далекі, рідні села   Spotify: https://open.spotify.com/track/5DBpLD... Apple Music: https://music.apple.com/ua/album/%D0%... TikTok: @zagataband Instagram: @zagataband ДМИТРО ФАЛЬКІВСЬКИЙ (1898–1934) — справжнє прізвище Левчук, український поет. Представник «Розстріляного відродження», член літературних угруповань «Ланка» і «МАРС». Народився 3 листопада 1898 року в селі Великі Липеси на Брестщині, в бідній селянській родині. 1920 року добровольцем пішов до Червоної армії й три роки відслужив в органах Надзвичайної комісії Білорусії — про цей період свого життя згадувати не любив. Демобілізувавшись 1923 року, переїхав до Києва, де почав друкуватися й видав збірки «Чабан» (1925), «Обрії» (1927), «На пожарищі» (1928), «Полісся» (1931). Дебютна поема «Чекіст» романтизувала «червоний терор», але свою справжню поетичну стихію Фальківський знайшов у ліриці — сповіді людини, яка віддала юнацьку віру більшовизмові, побачила безглуздість жертв і назавжди залишилася з тугою за чистою первісністю природи. Став членом «Ланки» (згодом «МАРС»), особливо зблизився з Євгеном Плужником, і дедалі частіше звертався до осінньої, меланхолійної теми — туги, самоти, зів'ялого листя. Для радянської критики такий голос був ворожим: 14 грудня 1934 року його засудили до розстрілу разом з Григорієм Косинкою, Костем Буревієм, Олексою Влизьком та іншими — вирок виконали негайно. Реабілітований посмертно у грудні 1957 року. «Мої далекі, рідні села» — вірш про тугу за домівкою, яку автор залишив заради міста й вищих ідеалів. Село, про яке він так тужив, сьогодні навіть не в межах України — а він сам додому вже ніколи не повернувся. Пісня входить до альбому «Том 19». Текст: Мої далекі, рідні села! Ніяк, ніяк вас не забуть... Мабуть, тому, що не весела Була од вас у місто путь… Мабуть, тому, що не весела Була од вас у місто путь… Мабуть, тому, що всю дорогу Таки нелегко було йти, І оббивать чужі пороги, І обминать чужі хати. І оббивать чужі пороги, І обминать чужі хати. І от тепер, коли утома В своїх обіймах пригорта,— Мені так хочеться додому, Де коливаються жита… Мені так хочеться додому, Де коливаються жита… Де сходять ранки, щоб умерти І знов воскреснути в росі Серед хмарин напівроздертих, Серед пташиних голосів. Серед хмарин напівроздертих, Серед пташиних голосів. Де соловей виводить скерцо У надвечірній тишині, Де все таке близьке для серця, Де все таке близьке мені. Де все таке близьке для серця, Де все таке близьке мені. — Проєкт «Загата» створено, щоб повертати голоси українських поетів, яких тоталітарна машина намагалася знищити назавжди. Підписуйтесь, щоб не пропустити наступного поета. #українськапоезія #загата #розстріляневідродження