— Дякуємо пану депутату за допомогу школі. А ти, Таню, пиши заяву на звільнення, – сказала кума...

О пів на шосту ранку вчителька фізкультури Тетяна Миколаївна вийшла за хвіртку на пробіжку і ступила кросівком у червону калюжу, що натекла з її власного паркану. На сірих штахетах хтось вивів великими кривими літерами: «ЗЛОДІЙКА». Стіну хати під вікнами облили так щедро, що фарба досі стікала на чорнобривці. Навпроти пригальмував молоковоз. Водій опустив скло, підняв телефон і клацнув раз, потім ще раз. — Ану поїхав звідси! — гаркнула Тетяна і махнула на нього рукою. Молоковоз рушив. А через дорогу, біля гаража Гнатюків, стояли три відра. Червоні патьоки на їхніх боках уже застигли. У кишені куртки завібрував телефон. Галина. Кума. Директорка ліцею. — Таню, не приходь сьогодні до школи. — Галина набрала в груди повітря. — Учора акт підписали. — Який ще акт? — Інвентаризації. Нестача в спортзалі. На вісімдесят шість тисяч.